Головне меню
Архів по темам










Поради батькам

ЯК УНИКНУТИ КОНФЛІКТІВ ІЗ ВЛАСНОЮ ДИТИНОЮ?

     Часто ми спілкуємося з дітьми наказовим тоном: «Іди спати! Почисти зуби! Сядь рівно!». Ми читаємо їм лекції, критикуємо, погрожуємо: «Не забереш іграшок – не вийдеш на вулицю!». Наше поводження настільки прогнозоване, що діти найчастіше знають наперед, що ми їм скажемо, і не слухають, точніше, «не чують» нас. По суті, ми ведемо щоденну боротьбу із власними дочками й синами, в якій немає переможців!

Ми самі провокуємо конфлікти, а потім не можемо зрозуміти, чому нас не слухаються, не розуміють, роблять все на­впаки.

Як відомо, сім’я не може існувати без кон­фліктів, але батькам варто пам’ятати про нега­тивний вплив конфліктів, оскільки середовище, в якому виховують дитину, може виявитися для неї психотравматичним. Негативний досвід спіл­кування батьків між собою та батьків із дитиною має шанс стати основою для психологічної па­тології.

Коли дитина виросте і в неї буде своя сім’я, то вона, імовірно, будуватиме сімейні стосунки за моделлю взаємин у батьківській родині. З ін­шого боку — у малюка, який росте серед по­стійних сварок та конфліктів, розвивається не­вміння відчувати ніжне, довірче, дружнє став­лення батьків.

Конфліктне сімейне середовище дуже не­гативно впливає на свідомість, яка формується аж до підліткового віку. Дитина стає нервовою, роздратованою, часто плаче або навпаки — за­микається у собі, може робити все наперекір, по­гано засвоює моральні та загальнокультурні цін­ності, втрачає повагу до батьків, повністю зне­цінює їхній авторитет.

Чи можна поліпшити взаємини з дітьми? Чи можна не дратуватися, не сваритися? Зви­чайно.    Просто потрібно дотримуватися лише трьох правил:

  • любити їх (що ми й робимо);
  • поважати (що робимо дуже рідко);
  • створювати умови для співпраці (чого ро­бити не вміємо).

Треба прислухатися до думки дитини й конт­ролювати свою реакцію на її поведінку. У цьому вам допоможуть кілька практичних порад. Спробуйте застосувати їх у спілкуванні, і ви пе­реконаєтеся, наскільки вони дієві.

ПРАВИЛО «ОДНОГО СЛОВА»

    Якщо ви хочете, щоб дитина вас «почула», не висловлюйте всього, що думаєте про її по­ведінку. Використайте «правило одного слова», яке характеризувало б ситуацію. Можливо, його доведеться повторити кілька разів, але це кра­ще, ніж кричати й погрожувати. Наприклад, пе­ред сном дитина має скласти свої іграшки. Якщо ви скажете: «Скільки разів я тобі говорила, що іграшки треба збирати! Ти така велика, а дотепер не можеш цього запам’ятати», — дитина вже піс­ля першої фрази перестане сприймати сказане. Спробуйте замість гнівної тиради вимовити (тіль­ки не в наказовому тоні, а як нагадування) одне слово: «Іграшки!». Воно стане своєрідним сиг­налом до збирання..

 РЕЗУЛЬТАТИ НЕСЛУХНЯНОСТІ

   Пригадайте, скільки разів протягом дня вам доводиться говорити своєму синові або доньці: «Зроби математику, а то одержиш двійку», «Іди снідати, інакше їжа охолоне», «Не випереш шкар­петок — підеш у брудних»? Чи спрацьовують ваші вказівки? Чи не краще кілька разів дати ди­тині змогу переконатися, до чого призводить не­слухняність, і які її наслідки. Якщо син не зро­бить математики, то завтра на уроці він одер­жить двійку. Якщо донька не прийде вчасно до столу — їстиме холодний суп. А якщо не ви­пере шкарпеток — ранком надягне брудні. Нехай спробує — як це неприємно.

ЦЯ ВАЖЛИВА ФРАЗА «ТІЛЬКИ-НО»

   Є кілька слів, яких вам треба намагати­ся не вживати: «якщо», «чому», «ти ніколи…». Фрази з «якщо» зазвичай починаються з погрози: «Якщо ти не будеш чистити своїх черевиків, я ніколи не куплю тобі нових». У дитини од­разу ж виникає відповідна негативна реакція: ну й не треба.

Фрази з «чому» — звичний початок обвинувачення. Після тиради: «Чому ти не кладеш ре­чей на місце?», — ваше маля почне оборонятися, н справдовуватися.

Словосполучення «ти ніколи» також сприй­меться в штики. «Ти ніколи не підмітаєш у кім­наті…» — звучить як обвинувачення, а не спонукання до дії. Краще сказати: «У кімнаті ба­гно пилу. Час підмести підлогу. Може, ти до­поможеш мені?».

Якщо ви хочете, щоб дитина виконала не надто приємну для неї роботу, спробуйте побудувати азу так: «Тільки-но кімната буде прибрана, ми зможемо разом подивитися телевізор».

СВОБОДА ВИБОРУ

    Кожен із нас має свої вподобання, смаки, переконання. І ваша дитина, хоч би якою ма­ленькою вона була, — не виняток. Не утискайте її прав, адже вона — особистість, яка здатна само­стійно вирішити, яку їжу й одяг вибрати, в якій послідовності виконувати доручену їй роботу. Запитайте, їстиме вона на сніданок бутерброд із сиром чи з ковбасою. Перед тим, як купити донь­ці сукню, обговоріть із нею колір і фасон. Під час прибирання у квартирі запропонуйте на ви­бір вимити підлогу або підмести.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРО НЕПРИЄМНОСТІ

     Відвідування лікарів та інші неприємні події дитина сприйматиме інакше, якщо поговорити з нею про це заздалегідь: «Я розумію, що тобі не хочеться, але йти треба».

Часто буває так: у гостях ваше дитя настіль­ки захоплюється грою з друзями, що його ніяк не повести додому. Домовтеся: «Давай поставимо годинник на певний час. Коли він задзвенить, ми підемо додому».

ПРАВО НА БАЖАННЯ

       Ваша дитина голосно вимагає в магазині ма­шинку. Ви можете відреагувати на це за звич­кою: «Тобі все мало! У тебе ж удома п’ять ма­шинок!», — і витягти дитину, яка репетує, з ма­газину. А можете не купувати іграшки, але ви­знати право дитини бажати її: «Я розумію тебе, машинка справді гарна, але сьогодні ми не пла­нували купляти її». І дитина заспокоїться, навіть не одержавши заповітного автомобіля. 

ВІДМОВА ВІД КРИТИКИ

       Критикувати — означає засуджувати, оці­нювати, таврувати ганьбою. Критика викли­кає опір. Згадайте, як ви самі реагували на за­уваження батьків, і зрозумієте, чому ваші діти «обороняються». Син не може розв’язати задачі? Простіше його висміяти: «Вона ж легесенька! Ми з тобою все розібрали вчора! Як можна та­кого не зрозуміти?!». Реакція буває різною. Від: «Я — дурень» до «…ну і не буду робити взагалі». Але ви допоможете, якщо скажете: «Так, це не­легко. Але я переконаний, що ти впораєшся. Подумай ще».

Звичайно, ці поради не універсальні. Не споді­вайтеся, що тільки завдяки їм у вашій оселі одра­зу ж запанує тиша та злагода. Будьте готові до то­го, що діти можуть підозріло поставитися до ва­шого «нового» поводження. Але якщо за день хоч раз вдасться запобігти конфлікту — це означає, що ви на правильному шляху.

Кожна дитина — неповторна, і вам вирішу­вати, які методи застосовувати в тій або іншій ситуації.

Пробуйте, шукайте, підходьте до виховання дитини творчо. Час і сили, витрачені на віднов­лення миру в родині, варті того.